Ніби й сумно прощатися з Прагою, завершуючи серію однойменних історій, та, як завжди, попереду на нас чекає нове, загадкове й цікаве.

Щоправда, душа не дозволяє закінчити свою чеську оповідь, не зізнавшись у любові місту легенд, романтики й осінньої меланхолії. Праго, я тебе люблю!

Люблю за самобутність і загадковість, якою пронизано все. За особливу атмосферу, що створює казковий настрій і змушує вірити в легенди. А легенди тут чекають на кожному кроці – будь-яка статуя, будівля, вуличка і знак мають свою історію і прихований символізм. Це місто для тих, хто любить повертатися у минуле і уявляти себе поважними панянками, відчувати подих старовини у готичних склепах і відреставрованих соборах. Для мене Прага з першого погляду нагадала про наш рідний Львів. Але Львів мрії – вичищений, відбудований і доглянутий. Такий собі солідний старший брат міста галицьких князів. Мабуть, тому відчуття дому не забарилося – вулиці стали близькими й знайомими на третій день нашого перебування.

 

Люблю за нестримну природу – парки, зарослі береги та мінливі рельєфи. Нам пощастило побачити Прагу осінньою і теплою, у розмаїтті фарб і всіх існуючих відтінків жовтого. Незважаючи на наші враження від жовтневого міста, я переконана, що будь-яка пора року лише робить його кращим. Лише уявіть засніжену Прагу у світлі різдвяних вогників або ж Прагу, уквітчану рожеволицими вишнями. Мабуть, це магія. Але ще більша моя любов – лебеді. Влтава всіяна острівцями проживання пернатих. Місцева влада лише заохочує «спілкування» з ними туристів – лебедів та їхніх річкових товаришів необхідно забезпечувати їжею. Тому годування птахів – це можливість наживо побачити розмахи дужих крил, чалапання жовтих лапок по піску й відчайдушну боротьбу за харчі. А ще – це просто весело😊

Люблю за місцевих жителів – простих, відкритих і по-слов’янському дружніх. Нам радо допомагали, з якими б труднощами ми не зіткнулись. Та найбільше хочеться згадати за сферу обслуговування. Навіть у Києві не бачила таких увічливих, уважних і турботливих офіціантів. Можливо, таке ставлення викликано тим, що ми туристи, та чомусь я переконана, що це просто розвинена культура у сфері послуг. У всіх закладах, окрім одної вафельної, з нами розмовляли вільною англійською. А офіціант з ресторану, де ми традиційно ласували чеськими обідами, трохи володів російською і з таким трепетом описував схожість якоїсь із страв з нашими варениками, що гріх не посмакувати. Це ще одна річ, яка зробила Прагу для нас ближчою і привітнішою: через декілька днів нашої подорожі ми заходили в улюблені місця на пізні сніданки чи ранні обіди, посміхалися знайомим офіціантам і, як справжні чехи, замовляли найсмачніше нефільтроване пиво.

Люблю за традиційну чеську кухню й безліч колоритних закладів, в яких завжди смачно. Після Амстердама з його бутербродами наш перший празький обід здавався раєм: смакові рецептори співали від щастя у компанії з шлунками. У Чехії порції об’ємні, а страви прості й дуже схожі на наші. В цьому весь парадокс: ми не ласували морепродуктами чи делікатесами, але щиро захоплювалися магічною властивістю місцевих кухарів створювати гастро-дива зі звичайних продуктів. У одній з празьких історій я згадувала заклади, які ми відвідали, і варто зазначити, що всі вони абсолютно різні. Так у Potrefena Husa – популярній серед місцевих пивній Staropramen – всього лишень три десерти, та крем-брюле стало, напевно, одним з найбільших гастро-вражень для мене: найсмачніший десерт, безсумнівно. Тому, коли мої друзі хочуть почути з перших вуст мої враження від чеської столиці, я кажу одне: «Боже, якщо поїдете в Прагу, смакуйте все!».

 

Люблю за сучасність і зручність. Я вже не раз співала оди празькій інфраструктурі, громадському транспорту й логістиці. Золота середина між історичністю і технологічністю: по всьому місту щось будується, реставрується та відновлюється. Жителі люблять своє місто і бережуть його – хіба це не мило? Одразу ж замислюєшся над тим, як би в нас так само підтримувати архітектуру, яка залишилась у спадок, як піклуватися про те, що нам дісталося у подарунок від попередніх поколінь. Погодьтеся, українські міста заслуговують на нашу любов. Навіть мій рідний Кропивницький (який для більшості так і є Єлисаветградом) має свою, чарівну історію – варто лишень прогулятися пішохідною Дворцовою. І правда, все в наших руках.

А ще люблю за натхнення: без Праги не було б таких теплих Празьких історій😊 Я не лише про свої недотуристичні замітки, а й про сотні творів мистецтва, яскравих фотознимків й історій кохання. Наша теж залишила там свій невеличкий слід.

На нас вже чекає не дочекається нове місто й новий, глобальніший цикл історій. Вірю, буде цікаво. Бо «кожен фініш – це, по суті, старт». До зустрічі 😊