Жоден ванкуверець не може допустити собі розкоші залишитися вдома на довгі вихідні (субота, неділя, плюс понеділок). Свят у провінції Британської Колумбії вистачає, тому святкові понеділки регулярно прикрашають життя місцевих, водночас заміняючи короткі відпустки. Правда, Канада така велика, що подорожі всередині країни та вилазки за кордон займають або багато часу, або грошей. Тому ванкуверці беруть все від локального туризму: подорожують своєю провінцією. У цьому відношенні їм повезло, мабуть, більше всіх інших канадців. У Британській Колумбії і безкрайні ліси, і безкінечні гори, озера й океан, лижі і хайки – всі умови для поціновувачів природної краси. Тож, поки ми живемо у Ванкувері, не могли не скористатися можливістю й у один з довгих вихідних відправилися у міні-подорож на острів Ванкувер.

Хвилиночку, а ви хіба не у Ванкувері? – можете спитати ви.

Поясню. Ванкуверів існує цілих три. Один, там де живемо ми, це канадське місто. Другий – це місто у штаті Вашингтон, США. А третій – той острів, куди відправилися ми. На острові Ванкувер знаходиться столиця нашої провінції –  місто Вікторія, а також безліч популярних курортних міст – Тофіно (Tofino), Юклулет (Ukluelet), Бемфілд (Bamfield) і т.д. А все чому? Бо острів омивається Тихим океаном на заході!

Напередодні подорожі мені здавалося, що Вікторія і сам острів – це як сусіднє село: раз-два – і ми на місці. Втім, саме добирання виявилося найдинамічнішою та найтривалішою частиною нашої поїздки.

Отже, щоб дістатися Вікторії, необхідно скористатися переправою (ferry). Це величезний корабель, який регулярно відправляється з одного берега на інший і перевозить тисячі пасажирів і навіть їхні автівки. Квитки коштують недорого, адже це, у якомусь сенсі, звичайний громадський транспорт. Пором не гойдається, всередині комфортно і зручно, можна поїсти, випити кави і попрацювати за ноутбуком у спеціально відведеній секції. У дорозі зовсім забуваєш, що ти на воді. За півтори години пором причалює до берегу острова.

Вид із палуби порому

Вікторія – маленьке і затишне місто. І, що цікаво, кожен наш знайомий, який хоч раз відвідав його, залишився у захваті. Порівняно із Ванкувером, який постійно намагається видати себе за мегаполіс і нишком підганяє своїх жителів кудись спішити й бігти, Вікторія огортає розслабленістю і затишком: тут залишилися старі будівлі у європейському стилі, вузькі вулички з бруківкою, атмосферні ресторани та безлюдні парки. Туристичних пам’яток тут не багато: мабуть, можна обійти за день. Але з розмов пасажирів порому я підслухала, що багато ванкуверців прагнуть переїхати до Вікторії на пенсію, адже жити там і дешевше, і спокійніше.

Та наша основна ціль була набагато далі. Винайнявши автівку, ми вирушили до Нанаймо, щоб ночувати ближче до океану. Наступного дня ми відправилися прямісінько до прибережних Юклулета та Тофіно.

Незважаючи на морозне листопадове повітря і океанські вітри, хлопці їхали з ціллю зайнятися серфінгом (і холодна вода їм у цьому не завада!).

Передбачаючи ваші питання, я вирішила розпитати про все Андрія.

Як готуватися до першого серфінгу?

Подивитися навчальні відео на YouTube, а на місці взяти інструктора. Або ще простіше – їхати з кимось, хто вже має досвід, і отримати безкоштовний майстер-клас на березі й у воді.

Не змерз?

Я ж взагалі морж, купаюся в гірських річках і ополонках, тому мені на температуру все одно. На диво, гідрокостюм (його можна винайняти разом і серф-дошкою) зберігає тепло на відмінно. Не дивлячись на те, що вода проходить всередину, вона одразу нагрівається й постійно відчуваєш тепло.

Важко було серфити перший раз?

Коли лише вчишся, то процес дуже втомлює. З часом розумієш, як ловити хвилю і стає набагато легше. Зрештою, кайфувати починаєш тоді, коли виходить ставати на дошку – одразу розумієш, чому людям це подобається.

Як не загубити дошку?

Загубити її не можливо. Вона прив’язана до ноги і слугує таким-собі рятувальним кругом. Також не варто боятися, що вона потягне тебе на дно чи ще щось. Дошка дуже легка і її зручно знайти у воді.

Як не дивно, коли ми приїхали, то побачили багато людей на пляжі і багато серферів у воді. Деяким із серферів, мабуть, було не більше 8 років і вони безстрашно забігали у холодний океан босоніж у своїх мініатюрних чорних гідрокостюмах. На щастя, океан і пляж такі величезні, що місця вистачає усім.

Найчастіше точки оренди можна знайти прямо на березі або десь неподалік. У Тофіно – популярному і дорогому курорті – день користування костюмом, дошкою, а також душом, роздягальнею і чистими рушниками, коштував у районі 50 канадських доларів з одного.

“Забирайте лише спогади. Залишайте лише сліди”

Найбільше часу у нас забрала дорога назад. Лише послухайте: 4,5 години на машині, 10 хв таксі до зупинки автобуса (на який ми дивом встигли), півтори години автобусом до переправи, півтори години поромом, година додому на автобусі та метро. Отак-от їздити в «сусіднє село».

Більше вражень дивіться у відео.

До скорої зустрічі!

Люблю, цілую,

Юля