Рік назад ми вперше ступили на канадську землю. Лив дощ, накочувала втома від довгої дороги, але світилися очі від очікування нового, нездвіданого і цікавого. Що змінилося за цей рік? Чи змінилися ми? І як воно в Канаді? Відповідаємо на всі ці запитання у нашому віртуальному інтерв’ю. 

Ти мав (мала) якісь очікування перед переїздом?

Юля: Швидше так, ніж ні. Я знала, що Ванкувер постійно потрапляє в топ найкращих міст для життя. Також знала, що там багато азіатів (більше, ніж я могла собі уявити) і безхатченків. Та чомусь я не очікувала побачити ідеальну країну (таку, якою її показують в «Орел и решка»). Я знала, що у Ванкувері ми проїздом, тому мені було просто цікаво побачити і відчути, як живуть люди в далекій і таємничій Канаді.

Андрій: Я очікував, що ми приїдемо –  і тут все класно, комфортно і весело. І точно краще, ніж в Україні. Але це не зовсім так.

Чи було легко переїжджати?

Ю: Найважче було наважитися на переїзд – це рішення я приймала чи не півроку. Сам переїзд – більше технічне питання. Майкрософт оплачував транспортування всіх наших речей, а також забезпечував житлом на перший місяць. Сам переліт був, звісно, важким фізично, але до того я вже трохи літала Європою, тому страшно не було. Насправді, найтяжче не під час переїзду, а через декілька місяців життя у новій країні, коли ти вже не турист, але ще не місцевий.

А: Переїжджати завжди цікаво – освоюватися на новому місці, облаштовувати життя з чистого листа. Інше суспільство, мова, їжа, інтереси людей. Мабуть, я просто з тих, хто любить переїзди.

Які аспекти, пов’язані з переїздом, були приємними?

Ю: По-перше, заряд авантюризму й адреналіну, який ти отримуєш. Летиш собі за тридев’ять земель, де не знаєш нікого, окрім свого чоловіка. Цікавість розпирала. По-друге, класно було облаштовувати своє життя майже з початку. Шукати житло, складати меблі, створювати домашній затишок із голих білих стін, знаходити звичні продукти й потроху звикати до нових декорацій. Насправді, багато з вище переліченого пов’язано з тим, що після переїзду у нас почалося справжнє «сімейне життя». Всі зміни відбулися в один час, але, може, це й до кращого.

А: Шукати житло тут було набагато приємніше, ніж в Україні. У нас ти покладаєшся на чесне слово власника і контракт захищає лише його. В Канаді договір оренди має чіткі положення, прописані державою, і дає тобі хоч якусь гарантію, що держава зможе втрутитися і захистити тебе, мешканця, якщо орендодавець виявиться людиною нечесною. Але все одно треба бути уважним і читати закони.

Чи знайшли ви друзів за цей рік?

Ю: Ні, і зараз розумію, що не варто було на це сподіватися. Навіть в Україні, де живуть люди однієї культури, мови і ментальності, складно знайти «своїх» людей. Та й якось так склалося, що у мене завжди було мало друзів, але всі вони були “моїми” людьми. Спершу я старалася активно знайомитися з місцевими українцями, але з більшістю у мене «пазл» не склався. Я з тих людей, які не можуть себе змушувати дружити з кимось просто тому, що потрібно з кимось дружити. З іншого боку, я зустріла тут декількох класних людей, з якими я на одній хвилі. Деякі з них українці, більшість – канадці, австралійці, бразилійці. Зрозуміла от що, найбільший мій друг на всі часи – мій чоловік. Йому можу довірити все і більше.

А: Чи знайшов я нового кращого друга? Ні. Але тут багато цікавих людей, з якими подобається спілкуватися – як з України, так із інших країн. Класно, що є можливість дізнатися, як живуть люди десь у Бразилії чи Китаї, які в них цінності і цілі. Перед переїздом всі говорили, яка класна в Канаді українська громада. Але, мабуть, Ванкувер – це не вся Канада. На відміну від більш українських регіонів, тут всі спілкуються групками – студенти, програмісти, дорослі. Знайомлюся з новими людьми в основному завдяки роботі.

Чи були якісь розчарування?

Ю: Куди без них! Розчарування приходять до мене періодично, але я все простіше до них ставлюся – знаю, що мені тут до смерті не жити 😊 Це не те, щоб розчарування, просто це інша культура, інший стиль життя. Мені не подобається медицина (декілька разів вже з нею контактувала), засмучує велика кількість безхатченків, психічно хворих та наркозалежних людей на вулицях (із розмов з канадцями – їх це засмучує теж), а ще тут всюди погані вікна, які продувають і не ізолюють звук. Але життя – це ж не чорне і біле. Проблеми всюди. А чи миритися з ними – справа кожного.

А: Розчарувала медицина. Думав, що тут підлікуюся, перевірю все, що можна, бо є страхування від Майкрософту. А в результаті їжджу лікуватись в Україну. Медицина тут добра тільки тоді, коли з тобою реально щось дуже серйозне й страшне.

Також трішки розчарувала якість квартир у Ванкувері, мені здається критерії комфорту в Україні трішки вище. Як виявилось, проблем вистачає і тут.

Що тебе здивувало?

Ю: Більшості все одно на зовнішній вигляд. Манікюр тут роблять препогано, одягаються у сіро-спортивному стилі, спокійно ходять на каву в шльопанцях і піжамі. Радують лише стильні дівчата з Кореї – вони одразу виділяються з натовпу.

Ще здивувало, що багато хто не знає, що відбувається в Україні, де вона знаходиться і чи більше вона розмірами за Росію. Я завжди думала, що тут стільки українців і їхніх нащадків, що всі точно знають про Україну. На жаль, це не так. Я стараюся пояснювати, якщо мене питають, але розумію, що не можна їх звинувачувати. Що Україна, що Сирія для них – це щось далеке і невідоме. На жаль.

А: Здивувало, що немає нормальної (окей, європейської) їжі. Для любителів азійської кухні – це рай, для всіх інших немає великого різноманіття. Їжа або дуже солодка (багато цукру у випічці), або дуже гостра. Фрукти й овочі на смак інші. (більше читайте тут)

Ти сильно змінився(змінилася) за цей рік?

Ю: Так, так, так! Ну, сімейне життя всіх змінює, переїзд за кордон також. Найбільше, мабуть, вплинуло навчання в університеті, де всі дорослі канадці, а я ні разу не писала нормальної статті англійською. Зараз я набагато впевненіша і спокійніша, вільно спілкуюся, не боюся дискутувати з викладачами і помилятися (помилки неминучі!). Також навчилася керувати своїм часом, коли немає вчителів чи боса над головою. Це важко, бо щодня маю нагадувати собі, куди я йду і навіщо я це роблю. Але результат того вартий.

А: Так. Це моя перша серйозна робота, тому за цей рік я набрав багато досвіду. Також по-іншому став дивитися на деякі речі. Наприклад, змінилася моя думка з приводу того, де краще жити. Зрозумів, що європейська культура мені набагато ближче. Перестав вірити рейтингам – «краща країна», «краща компанія», «краще місто». Це все дуже суб’єктивно. Став більше цінувати те, що мене оточувало в Україні. Я взагалі тепер інша людина і крапка.

Чи з’явилися в тебе якісь нові звички?

Ю: Звичка, яка мені дуже подобається, це переробка і сортування сміття. У Канаді для цього створені всі умови і я люблю як процес, так і результат. Хочу, щоб таке було в Україні.

Також я тепер дуже ввічлива і на автоматі вистрілюю своїми «дякую», «перепрошую» і «чи не могли би ви?».

А: Тут у мене був рекордний період в житті, коли я прокидався і лягав спати рано і в однаковий час. І це було так класно. Зараз я трохи збився, тому не можу назвати це звичкою. А за сортування сміття погоджуюся, це дійсно круто.

Що б ти зробив (зробила) інакше?

Ю: Мабуть, менше гризла би себе (про це писала у статті). Але я знаю, що легко не буває. У 20 років хочеться постійно шукати себе і своє призначення на цій землі, а тут ще одруження і переїзд. Все відбулося так, як мало бути. Єдине, що я би змінила, – менше тиснула на себе і не підганяла себе жити.

А: Я не хотів би нічого міняти, але, можливо, спробував би жити в якомусь віддаленому районі Ванкувера і їздити на машині. Але не тому, що мене не влаштовує, як ми живемо, а чисто з цікавості. А так, звісно, я ні про що не жалкую.

Чи збираєшся ти повернутися в Україну?

Ю: Я би хотіла, бо кращої країни для мене не існує. Мабуть, усім українцям треба хоч трохи пожити за кордоном, щоб почати цінувати речі, які ми маємо в Україні. Але, поки є можливість дивитися світ і розширювати горизонти, ми будемо це робити.

А: Можливо. Поки ще все не спробував, тому не знаю, де нам буде краще жити. Я не знаю, що буде в Україні через рік чи через десять років. Для початку, хоча б подивимося, якого президента виберуть, і, можливо, стане трохи зрозуміліше. 

Назви 5 речей, які тобі більше подобаються в Україні, і 5 речей, які більше подобаються в Канаді.

Ю: В Україні – сфера краси (манікюр і т.д.), їжа (якість продуктів), медицина, розваги (театри, виставки, центри), відчуття, що ти жінка (через ставлення чоловіків)

В Канаді – толерантність до іммігрантів з акцентом (тому, що тут всі іммігранти), сучасні, круті бібліотеки (у нас таких майже нема), сфера обслуговування (але буває по-різному),

А: В Україні – їжа, доступна приватна медицина, безкоштовна освіта, спілкування з людьми, сфера обслуговування (одразу кажуть вартість послуги, а не скільки виторгуєшся), Інтернет, тарифний план для телефону (і якість, і вартість), культурне життя.

В Канаді – певні гарантії від держави (як з орендою квартири), можливість легко повертати товари, які не сподобалися, доступна й зручна оренда машини, купа гір, озер і океан, політична і економічна стабільність, приємніша культура на роботі (ніхто тебе не соромить, не кричить і не тисне психологічно).

Можеш поділитися якимись порадами для тих, хто планує переїжджати?

Ю: Не їдь із завищеними очікуваннями – ідеально не буде. Готуйся до того, що будуть періоди сліз, розчарувань, суму за домом – і це нормально. Готуйся, що доведеться не виходити, а буквально жити за межами зони комфорту. Все буде чуже й інше, чим більше ти знайомитимешся з місцевими, тим більше розумітимеш, що між вами багато різного. Але це теж нормально. Не бійся повертатися назад, якщо відчуваєш, що такий спосіб життя чи країна не для тебе.

А: Орендуйте квартиру з меблями, якщо збираєтеся часто переїжджати. Якщо у вас була велика зарплата в Україні, готуйтеся до того, що тут не будете розкидувати грошима, як барин. Доведеться слідкувати за своїми витратами. Готуйтеся, що не зможете купити тут квартиру…у найближчі 10 років. Запасіться ліками в Україні (наприклад, Енетеросгелем). А взагалі, у вас своя голова на плечах. Все нормально, жити можна.

Залишилися питання? Задавай їх у коментарях.

Цілуємо, обіймаємо,

Юля і Андрій