Про моє стажування у канадському журналі

Мене не було тут доволі довго. Так довго, що я встигла засумувати за написанням текстів українською і Mostiki.com в цілому. Цьому є одне вагоме пояснення: весь березень я проходила стажування-практикум у двох журналах, які є одними з найбільших у Ванкувері та на всьому західному узбережжі, – Western Living та Vancouver magazine.

120-годинний неоплачуваний практикум (я відпрацювала 140 годин) є обов’язковою вимогою для випуску з програми New Media Journalism (Журналістика Нових Медій) у SFU. Тому зараз, коли всі курси завершено на гарні бали й практикум пройдено успішно, можна вважати, я майже випускниця. Для того, щоб отримати диплом, досить лише заповнити спеціальну форму онлайн і дочекатися, поки його буде доставлено. На цьому моє канадське навчання завершиться! Але про все по черзі.

Здавалося би, після вищезгаданих курсів, проектів і палаючих дедлайнів чотири тижні практикуму – це вишенька на торті. Однак, усе виявилося не так просто. Кожен студент сам відповідає за те, щоб знайти місце для стажування та домовитися. Зважаючи на те, що у Ванкувері не так багато видань (у той час як всі студенти-журналісти потребують практикуму), конкуренція на місце чимала. Зазвичай, на стажування подаються за півроку, а я хотіла покінчити з цим за місяць-два.

Щоб домовитися про практикум, необхідно було: 

1) знайти медіа-компанію, яка набирає інтернів, та пошту людини, яка за це відповідальна

2) написати переконливий лист, прикріпивши резюме, та дочекатися відповіді

3) надіслати зразки своєї роботи (портфоліо), мотиваційний лист та тестове завдання (якщо попросять)

4) якщо все склалося добре, пройти співбесіду (по телефону або особисто), щоб переконати роботодавця, що ти кращий за сотні інших студентів

5) підписати документи і сповістити університет

Мені кортіло закінчити навчання якомога швидше. До того ж, не було зрозуміло, скільки місяців ми ще затримаємося у Ванкувері – не хотілося би, щоб мій університет не дозволяв нам переїжджати, коли стане така потреба.

Я подавалася у десятки компаній, деякі з них були моїми власними фаворитами, деякі я отримала із запропонованого списку університету. На мій подив, у списку були переважно маркетингові компанії, тоді як під час навчання ми мали лише два заняття з SEO, а майже весь інший час був присвячений традиційній журналістиці. Мої співбесіди з маркетинговими компаніями виглядали трагікомічно: я не знала, що я можу їм запропонувати, а вони не могли збагнути, як журналіст допоможе розвитку їхньої компанії.

Був серед цих варіантів один, про який я і мріяти не могла. Vancouver magazine і Western Living часто згадувалися на наших уроках, але були оповиті атмосферою недоступності. Ці журнали входять до великої медіа-компанії Canada Wide Media, яка включає також журнали BCBusiness, Real Weddings, BC Living, TV-Week тощо. Vancouver magazine (все про Ванкувер, події, ресторани, подорожі та моду) та Western Living (спеціалізується на дизайні інтер’єру, стилі, рецептах та подорожах) мають по 10 щорічних випусків та декілька спеціальних.

Двічі у якості гостьового викладача до нас на лекції приходила Стейсі, одна з головних редакторок VanMag і Western Living. Якось я запитала, чи беруть вони інтернів, на що вона відповіла “так” і попросила якнайшвидше їй написати. Після нашого листування і її ознайомлення з моїми роботами, ми вже майже домовилися про особисте інтерв’ю, коли вона раптово дізналася, що на найближчі місяці в них не буде можливості взяти інтерна за тими умовами, які мені потрібні (з понеділка по п’ятницю, з 10 до 5). Я засмутилася, бо на якусь мить мені здалося, що я була як ніколи близька до стажування мрії, але пошуки продовжила.

Далі були перемовини з компаніями, які були мені до вподоби менше, але я була готова на будь-який варіант. Багато хто не відповідав одразу – відповіді я отримувала через тижні й місяці. Після досвіду роботи на стороні компанії, я розумію, чому вони так довго не читали моїх листів: серед океану кореспонденції, який потрапляє на їхні поштові скриньки, може загубитися будь-що.

Через три тижні пошуків, які не здавалися надто успішними, я отримала листа від  редакторки Vancouver magazine з гарною новиною: вони мають можливість взяти інтерна на березень і хочуть запросити мене на співбесіду. Я була щаслива, але не до кінця вірила, що все вдасться.

Все не могло скластися ідеально: я трохи загубилася дорогою на інтерв’ю – офіс редакції знаходиться далеко за містом, де я ніколи не була раніше (зате я запам’ятала дорогу на все життя). Захекана і розтріпана після пошуків, я знайшла потрібне приміщення, однак усі слова, які я збиралася сказати, загубилися дорогою. Мене зустріла Стейсі і відвела у окрему кімнату. Я не мала гадки, що співбесіда для практикуму буде виглядати так само, як співбесіда на реальну роботу. Окрім найпопулярніших запитань про мотивацію, досвід та прагнення, Стейсі спитала, чим відрізняється стиль і тон Vancouver magazine та Western Living, а також, чим я краща за десятки інших студентів, які хочуть потрапити на стажування. Не знаю, хто чи що в мене вселився, але я швидко й впевнено відповіла на запитання, хоча до більшості з них не готувалася. Так, у мене були інтерв’ю з іншими компаніями, але саме в той день я несподівано змогла відповісти на запитання, які були загадкою для мене самої, і нарешті відчула, що зробила все правильно.

Стейсі запропонувала мені почати стажування з наступного понеділка (4 березня), підписати договір і обговорити основні умови. Вийшовши за двері офісу, я стрибнула й вигукнула «так!» – не так голосно, як це роблять у фільмах, але достатньо для того, щоб робітник, який проходив повз, кинув на мене здивований погляд.

У перший день Стейсі вручила мені найголовнішу теку всіх студентів – так званий «путівник інтерна». Хвала небесам, там було все найнеобхідніше для моєї щоденної роботи – від розташування тек на сервері до правил поведінки під час обробки інформації.

(трошки еволюції мого настрою-стилю за місяць)

До моїх обов’язків входило:

– відповідати на основу пошту двох журналів: там були прес-релізи, звернення читачів, ідеї текстів від журналістів й інші адміністративні повідомлення – за день їх приходило від 50 до 70

– робити процедуру під назвою Qing: кожна сторінка майбутнього журналу друкується разом з усіма текстами і графічними елементами і перевіряється спочатку двома редакторами, а потім інтерном. У мене був спеціальний список критеріїв для перевірки, серед пунктів якого було розташування сторінок, перевірка заголовків, ілюстрацій, самої статті та всього іншого, що буває на сторінках журналів

– здійснювати фактчекінг (fact checking – перевірка фактів). Моє улюблене завдання. Спочатку фактчекінг здавався мені найважчим із завдань – я мала перевірити усі статті для трьох випусків журналів самотужки, а це, повірте, багато роботи. Але з часом я почала так швидко це робити, що сам процес приносив мені лише задоволення. Суть у тому, що кожна стаття – від двох абзаців про новий ресторан до величезного тексту на 5 аркушів – має перевірятися на правдивість, а саме, кожен факт, який у ній згадується. Сюди входять дати, імена, назви, кольори, ціни, форми, події, посади і все інше, що можна перевірити, залежно від теми статті. Іноді пошук обмежувався лише Інтернетом, але найчастіше доводилося писати або дзвонити дизайнерам, магазинам або людям, які були джерелом інформації для авторів статті. Кожен підтверджений чи змінений факт супроводжується датою перевірки, адже дуже часто стаття, яка була написана, наприклад, у грудні, публікується у травневому випуску. За ці місяці можуть змінитися ціни, місця роботи, закритися ресторани і т.д. А те, що написане пером (або надруковане в журналі), вже ніяк не виправиш.

Один із найяскравіших епізодів фактчекінгу стався, коли я перевіряла статтю про один популярний китайський ресторан, який отримав нагороду на конкурсі найкращих закладів міста. На момент перевірки, ресторан вже було зачинено, в нього не було ні сайту, ні робочого телефону, а власник, дідусь за 80, майже не говорив англійською. Мені вдалося знайти телефон його сина, але той теж був міцним горішком – мені довелося переписуватися з ним майже 3 тижні, щоб він поговорив з батьком, переклав питання і дозволив поширювати інформацію (потім мені пояснили, що китайців важко переконати у своїх добрих намірах, коли намагаєшся добути якусь інформацію). Коли я отримала відповіді, виявилося, що всі інші канадські медіа неправильно зазначали вік шеф-кухаря ресторану, а у мене на руках були достовірні дані. Тоді я і зрозуміла, яка ж важлива у мене робота.

– писати статті для сайту журналів та друкованих випусків. Спочатку я сама пропонувала ідеї текстів і виконувала найкращі, а коли редактори трохи призвичаїлися до мене, я стала отримувати завдання від них. Серед доручень були короткі статті про рецепти, заходи та фестивалі, які я писала і публікувала за декілька годин, і довші тексти-інтерв’ю. Я спілкувалася з дизайнерами інтер’єру на якусь із «гарячих» тем і писала статтю з їхніми порадами та досвідом, ілюструючи слова прикладами їх робіт. По-перше, я зрозуміла, як писати, коли в тебе мало часу, а, по-друге, як брати інтервю по телефону і при цьому мати гарну розмову. (До того я брала інтерв’ю лише при особистій зустрічі, записуючи бесіду на диктофон.)

– (опціонально) бути волонтером на заходах компанії. Мені пощастило потрапити на стажування у час, коли BCBusiness, один із журналів компанії, організовував щорічну подію – вручення нагород 50-ти найвпливовішим жінкам Британської Колумбії. Дівчата з маркетингового відділу попросили допомогти, тому в один з березневих вечорів, одягнена в бізнес кежуал (привіт, піджак з ІМВ – емблему я, звісно, зняла), я реєструвала гостей і віддавала подарунки та нагороди. Досвід, який запам’ятається надовго (втім, як і все стажування).

– виконувати доручення інших редакторів та креативних директорів. Наприклад, під час мого стажування Vancouver magazine визначав переможців щорічного конкурсу найкращих ресторанів і я таємно (щоб не розсекретити призові місця) збирала фотографії для травневого випуску про переможців змагання.

З якими труднощами я стикнулася, як працювалося серед канадців і які поради можу дати усім, хто планує йти на стажування, розкажу наступного разу.
Є питання? Чекаю на тебе у коментарях!

Обіймаю,

Юля