Коли наш літак приземлився у Сан-Франциско, перше, що я помітила, – це нависаючий сірий дим, який приховував за собою «місто в стилі диско». Одразу ж подумала про лісові пожежі Каліфорнії: за всіма правилами зараз мала би бути гаряча пора. Минулого літа Британська Колумбія теж стояла в неприємних сіруватих випарах від згорілих дерев. Втім, Андрій, який колись провів у Каліфорнії 3 місяці, запевнив, що це ніщо інше, як туман. Я уявляла Сан-Франциско містом вічного літа, а натомість потрапила у край туманів і вітрів з температурою більше схожою на осінній Лондон.
—
Золотий штат Каліфорнія з її Кремнієвою долиною – це технологічний осередок Північної Америки та й усього світу. Кожен другий стрічний тут або програміст, або працює в ІТ. Втім, саме Сан-Франциско, як і прилеглі містечка-кампуси корпорацій зовсім не схожі на міста майбутнього, радше навпаки. Магазини Amazon Go, де немає касирів, кас та черг, кав’ярні, які обслуговуються роботами, та самокеровані автомобілі співіснують зі старезними будинками, перукарнями у стилі 80-х, і, на перший погляд, допотопними вагонами метро.
Однак, ціни на готелі, їжу та розваги не дають забути: ти в найбагатшому штаті Америки. Якщо Каліфорнія стала б окремою країною, то її економіка займала би 5 місце у світі. У 19 столітті тут знайшли золото, лихоманка звабила шукачів наживи з усього світу, почалася масштабна розбудова і Каліфорнія стала офіційним штатом.
Тут базуються компанії-гіганти: Visa, Google, Oracle, Facebook, eBay, Walt Disney, Sony Pictures, 20th Century Fox, Apple і багато-багато інших. Одним словом, якщо тут комусь сказати, що ти працюєш в Facebook або Google, це, швидше за все, не викличе здивування. Інша справа, якщо в тебе своя багатомільйонна компанія чи хоча би багатообіцяючий стартап.
Перше, що вабить по приїзду, це океан. І ми одразу ж вирушаємо туди – до популярних серед туристів Fisherman’s Wharf (Рибацької Пристані) та пірсу 39.
Під час прогулянки побережжям можна побачити одразу декілька найвідоміших точок. Наймиліша – це, звісно, морські котики.
Зараз їх тут зовсім мало, адже жіноча частина вирушила на південь, у теплі води, щоб народжувати й бавитися з маленькими. Зовсім скоро вони повернуться до свого рідного пірсу 39, а поки можна спостерігати, як старі морські котики й підлітки з’ясовують свої стосунки на морсько-котячій мові.
Окрім милих звірят, тут повно талановитих вуличних музикантів та артистів.
Серед них і ті, хто шукає успіху, і ті, хто вже став популярним (як артист-британець на фотографії вище), але продовжують розважати місцевих та туристів вуличними перфомансами.
Загалом, океан – це те, що робить Сан-Франциско таким живим. Ось ти серед величезного завантаженого міста, скляних хмарочосів і квапливих офісних працівників. Та досить лише підійти до узбережжя – і перед тобою безкрайні простори бурхливого океану.
Golden Gate – міст Золота Брама – мабуть, найвідоміший символ міста. Він з’єднує Сан-Франциско та південну частину мису округу Марін (раніше єдиним способом перебратися на той берег був пором).
Його популярність пояснюють і інженерною крутістю (понад 40 років міст був найдовшим у світі), і тим, як містично він виглядає в ранковому тумані. Коли я дивлюся на подібні споруди, завжди замислююся, як люди змогли створити таке диво 80 років назад? Виявляється, і в цьому була інноваційність мосту: завдяки спеціальній сітці безпеки, за 4 роки будівництва загинуло лише 11 працівників – неймовірно низький показник для того часу.
Дивлюся на ці фото і просто … вау.
Мостіки не могли оминути ще одного красеня-моста, якого видно з багатьох точок міста – Bay Bridge. Хоча він і не такий відомий, як його оранжевий колега, сіроблакитний Bay Bridge гармонійно поєднується з містом та природою навколо.
Після мостів ми навідалися до Twin Peaks – Пагорбів Близнюків. Одразу скажу: ні, вони не мають відношення до однойменного серіалу Девіда Лінча. Але й цур з серіалом – звідси відкривається дивовижний вид на Сан-Франциско.
З першої спроби побачити красу не вийшло – пагорби огорнув туман. Це явище часте: висока вологість від океану, велика різниця температур та атмосфреного тиску між водою та землею і сама локація спричиняють появу туману, який інколи не спадає з міста впродовж декількох днів. Є в цьому щось містичне.
Потім нам усміхнулася вдача (і сонце), тому вдалося розгледіти місто з висоти.
Звідси добре видно, що Сан-Франциско – місто протилежностей. Вікторіанська архітектура поєднується з грандіозними скляними хмарочосами, а китайські брами в Чайнатауні з будинками іспанських колоністів.
До строкатості районів особливого шарму додають незліченні пагорби, підйоми та схили всередині міста. Так, у якісь моменти прогулянка містом починає нагадувати хайк і накриває хвиля вдячності за те, що взяв із собою зручне спортивне взуття. Але ось ці постійні гірки – неважливо на машині чи пішки ви досліджуєте місто – звеселяють ландшафт Сан-Франциско і роблять його несхожим на одноманітні північноамериканські мегаполіси.
Окрім зручного взуття, доведеться взяти теплий одяг. За один день місто з гарячого тропічного курорту може перетворитися на вітряний холодний Лондон. І навіть після майже двох років життя у Ванкувері, вологість Сан-Франциско виявилася для нас надлишковою – все-таки океан під боком. Надлишкова – це коли прокидаєшся із мокрим волоссям, заснувши із сухим, а одяг із валізи завжди трошки вологий.
На другий день по-осінньому холодної погоди ми не витримали: орендували авто й вирушили за місто – до Palo Alto і Mountain View. Там, у найбільшому офісі Google, колись стажувався Андрій.
Десяток кілометрів від Сан-Франциско – і ти на території вічного літа. Замість багатоповерхівок – маленькі будиночки й розпорошені по місту офіси компаній-гігантів. Тут одразу згадуєш, як добре подорожувати з людиною, яка вміє добре керувати авто – тут без нього ніяк. А навіть якщо такої людини поряд немає, то тут є Uber і досить дешевий.
На громадський транспорт розраховувати не варто. Тут є автобуси, трамваї і метро, але вони швидше нагадують забавлянку для туристів, аніж серйозну всеохопну систему громадського транспорту. Наприклад, черги на канатні трамваї розтягуються на десятки метрів і, здається, щоб на них потрапити треба простояти у черзі вічність (саме ці трамваї курсують між основними туристичними пам’ятками). Втім, черги у Сан-Франциско – це норма. Є таке правило: гарне кафе для сніданку чи бранчу впізнаєш по довгій черзі, яка тягнеться зі входу.
До цієї проблеми варто додати велику кількість безхатченків та психічно нездорових людей у місті. Якщо у Ванкувері їх можна зустріти в основному в центрі на вулиці East Hastings, у Сан-Франциско неврівноважених людей легко побачити у всіх районах, куди зазвичай навідується турист. На тлі такого багатого міста це виглядає ще більш сумно.
Невеличку ложку дьогтю додав і готель, де ми зупинялися. Вирішивши, що він коштує як нормальний готель у Ванкувері, ми не очікували, що отримаємо холодну безсонну ніч. Ось так виглядало наше вікно:
Звідси холод, вітер, і шум, якому не зарадили навіть беруші. Ще не працював Wi-Fi і вся кімната була схилена набік, але то вже дрібниці. Це я про те, що Сан-Франциско місто а) старе і б) дороге. Тому краще всі ціни множити на два (від ванкуверських цін, звісно).
Загалом, неповних три дні – це надзвичайно мало, щоб зрозуміти місто, але досить, щоб його відчути. Сан-Франциско має свою історію і неповторну атмосферу, тут цікаво гуляти пішки і весело підніматися пагорбами на машині (але не дуже весело шукати, де припаркуватися 🙂 ). Тут на сто відсотків відчутна американська ідея щастя: кожен має свободу й право жити так, як йому хочеться. Комусь це може подобатися, комусь ні, але в це неідеальне місто хочеться повернутися, щоб зрозуміти його краще. Сан-Франциско, ми не кажемо прощавай.